Сирський і Дебальцевський котел

6 травня 2019 року, ще будучи на посаді Президента, кримінальний злочинець та корупціонер Порошенко призначив новим командуючим АТО (ООС) генерала Сирського.

Особисто мені Сирський знайомий з часів Дебальцевського котла – це фото з моєї нагрудної камери від лютого 2015 року у селі Луганське, що на Дебальцевській трасі. На той час генерал був начальником штабу АТО і здійснював безпосереднє командування військами у секторі «С». Як він командував і якими були наслідки цього командування? Якщо дуже коротко:

1. Ранком 9 лютого ворог без бою та без жодного пострілу захопив стратегічно важливе село Логвинове, таким чином перекривши трасу Бахмут-Дебальцеве і утворивши Дебальцевський котел. Це стало можливим через те, що за декілька годин до атаки за наказом командування сектору із займаних у селі позицій вивели абсолютно усі українські підрозділи, які тримали там оборону.

2. Чи були спроби відбити село і розблокувати угруповання українських військ на Дебальцевському плацдармі? Так, звісно. Перший штурм відбувся вдень того ж 9 лютого – без розвідки, без підтримки артилерії, без усвідомлення потрібних для успішної атаки сил та засобів ми програли цей бій ще до його початку – втративши два танки малочисельні штурмові підрозділи були вимушені відступити.
Другий штурм штабні генерали з невідомих причин спланували аж на 12 лютого, таким чином давши ворогу три дні на облаштування вогневих позицій, підсилення особовим складом і бронетехнікою. Саме вранці 12 лютого у Логвиново прибула танкова рота РФ з Бурятії, яка і визначила результат бою, адже українці почали штурм села лише з одним (!) танком і знову ж таки без розвідки, без задіяних БПЛА та без артилерійської підтримки. У штурмі приймали участь числені підрозділи з різних бригад і вони навіть не мали зв’язку між собою! Наслідком такої ганебної халатності та бездарного планування операції стала марна загибель багатьох чудових людей і відважних захисників, в тому числі сімох добровольців батальйону «Донбас», яких відправили у бій на легких бронемашинах БМП-2 проти сучасних російських танків – за таких обставин ми не мали жодного шансу… Реконструкція тих трагічних подій разом із інтерв`ю з бійцями, яким поталанило вижити, відображена у документальному фільмі «Грані війни»:

3. 13 лютого штаб нарешті вирішив задіяти артилерію і зрівняв Логвинове із землею, але цього разу наказ на штурм чомусь (?) так ніхто і не віддав. І замість того, аби за умов оточення починати готувати плановий вивід військових з Дебальцевого генерали щодня брехали журналістам про те, що того оточення немає. Проте наші поранені у Дебальцево помирали просто тому, що не було можливості вивезти їх у Бахмут – усе угруповання було покинуто генералами на призволяще.
Офіцерам в Дебальцево вистачило мужності і мудрості зважити усі обставини і вони змогли уникнути повторення масштабів Іловайської трагедії – в односторонньому порядку, без погодження зі штабом, ними було прийнято рішення при вихід з оточення і вночі 18 лютого угруповання наших військ вдало вийшло з котла з відносно невеликими втратами…

Про обставини брехні штабних генералів та непросту долю солдат та офіцерів в оточенні в другій серії документального фільму: https://youtu.be/vOZX7OeOdRY

Три вищезазначені пункти можуть мати і, напевно, мають забарвлення мого особистого та суб’єктивного враження, але ж тоді виникає інше запитання: четвертий рік поспіль військова прокуратура під керівництвом Анатолія Матіоса розслідує усі обставини трагічних подій того часу – чому ж тоді це кримінальне провадження досі не скеровано до суду? Чому не звучать прізвища генералів, злочинна халатність яких призвела до загибелі сотень українських військових? Якщо ж генерали не вбачають себе винними, то на публічному та прозорому суді вони легко доведуть правомірність своїх дій і пояснять людям причини своєї бездіяльності в критичні моменти битви. На мою думку, справу щодо Іловайської трагедії ось вже п’ятий рік не скеровують до суду через ті самі причини, бо тоді уся Україна побачить, що нашою армією досі (!) командують бездарні та безвідповідальні «радянські» генерали, яким чхати на життя солдатів, тому що «бабы ещё нарожают».

Маю надію, що президент Володимир Зеленський зможе призначити нового очільника військової прокуратури, який відправить до суду ці давно розслідувані справи і генерали, провина яких буде доведена у суді, нарешті будуть покарані.

Євген Шевченко

7 травня 2019 року

Оригінал статті тут