Владні експерДи та замовчування масштабів трагедії
Періодично приймаю участь у різноманітних круглих столах, семінарах, відкритих лекціях, що присвяченні аналізу поточної політичної ситуації в Україні, ЄС та в світі. Розглядаються питання влади та їх дій; війни та інформаційної безпеки; корупції та тіньової економіки, світової кризи та трансформації, що вже здійснюється. І постійно неприємно дивує те, що серед вітчизняного експертного товариства, за поодинокими виключеннями, мало хто орієнтується в тому, що дійсно відбувається.
Деколи, в приватних бесідах, поза камерами та мікрофонами, ті ж поодинокі виключення, обережно висвітлюють реальні механізми світової та національної політики. Але, як тільки включаються камери з мікрофонами так одразу починають нести нісенітниці – те саме чим нас “годують” олігархічні газети і телебачення.
Не дивно це було б почути від школярів чи студентів – молодих людей, які ще життя не бачили. Але коли говорять такі речі фахівці інформаційного фронту і політологи, то виникають питання: Чи це очевидна демонстрація низького професійного рівня, чи відверта аморальність?…
Українцям створюється і наполегливо нав’язується світоглядна картинка, яка абсолютно не співпадає з реальністю по багатьом позиціям. Відбувається постійна маніпуляція не тільки фактами але і їх трактуванням. Викривлена та неадекватна картинка бачення світу призводить до не розуміння справжніх причин, що породили існуючу дійсність. Далі для вирішення проблем пропонуються шляхи, що також не відповідають вимогам часу. В результаті, в головах простих людей порушується причинно-наслідкові зв’язки, а олігархічні ЗМІ це тільки посилюють, що полегшує маніпуляцію першими.
Як метафору можна використати приклад: В темній кімнаті є люди, які починають Вас атакувати. І Вам в темряві надзвичайно важко визначити де саме нападник, кого треба вирубати в першу чергу, а кого в другу. Так само і наше українське суспільство знаходиться в темряві, не відаючи в чому саме проблема, кидається, то в одну сторону, то в іншу. А джерело проблеми при цьому не усувається.
Нерозуміння причин, що породжують проблеми, призводить до неправильного визначення пріоритетів. А українське, так зване, експертне середовище продовжує відводити увагу в сторону від головних принципових речей. Показують картинку дуже спрощено, примітивно невірно, що завдає шкоди для подальшого розвитку українського соціуму.
Логіка подій у нашій країни пояснюється сформованим, у другій половині ХХ століття, правлячим класом. Тодішнє політичне керівництво СРСР було тупим, жадібним і досить обмеженими. Ще у 60-70-ті роки, в ньому, в радянському керівництві, сформувалася група людей, що мали на меті переформатувати Радянський Союз з можливістю особисто володіти матеріальними багатствами. Західні владні групи вирішили їм в цьому допомогти і в потрібний момент, процес переформатування, підштовхнули у прірву. Чому і завдячує поява нової незалежної держави. Цю державність ніхто не виборював і за неї ніхто ворогів не вбивав і не перемагав!
Але з утворенням нової “незалежної” держави попереднє політичне керівництво нікуди не ділось. Комуніст, член КПРС, голова Верховної Ради УРСР Леонід Макарович Кравчук стає президентом України. В Києві та інших великий містах України залишилось 70% колишньої партномеклатури, в регіонах цей показник складав 80%.
Як зазначалось вище, цей правлячий слой лайна був дуже тупим і жадібним до грошей. Тому більш просунуті і досвідчені західні колеги швидко нове керівництво України інсталювали в існуючу світову структуру влади – на рівні своїх васалів. При чому на найнижчих сходинках і на неприйнятних умовах. Неприйнятних для 95% громадян України, але не для цинічної і аморальної влади. Старе керівництво нової країни приступило до власного збагачення, без врахування потреб людей.
Вони не будували нову ефективну державу. Не створювали армію і не відстоювали національні інтереси. Їм дістався великий шмат колишньої радянської імперії під назвою “Україна”, яку вони почали використовувати, як “плантацію” для створення особистих матеріальних благ і власного благополуччя. Не важливо, чи були це донецькі, київські або дніпропетровські, суть у всіх була приблизно однакова. Вся наша влада – великий клубок різних “ОПГ” – організованих злочинних груп, де всі члени цієї кримінальної системи використовують службове становище для особистої вигоди. Інколи їх називають ФПГ – фінансово промислові групи.
Спроба змінити Систему ніколи насправді і не здійснювалась. Перша, так звана, революція 2004 року, на жаль, не привела до зміни Системи. Так звана тому, що революція лише тоді може називатись революцією, коли вона змінила попередні соціально-економічні зв’язки. Справжньої зміни Системи не відбулось. Це був всього-на-всього “двірцевий” переворот. Одне ОПГ замінило інше. Одні свинячі рила біля корита замінили інші. А залученні великі маси народу до цього процесу виступали в ролі інструменту. За таких умов задача змінити Систему не стояла, так-як ніхто її не ставив.
Так само, злочинний режим, відпрацював і у 2013-2014 роках. Підґрунтям цьому стало вдале проведене зомбування частини населення ідеєю євроінтеграції та очевидні злочини діючого, на той час, президента.
Для об’єктивності варто зазначити, що не все гладко йде в адептів злочинної Системи. Їх не можна недооцінювати, але і переоцінювати не варто. По-перше, керувати соціальними процесами не легко через їхню велику інертність. По-друге, існує суттєва кадрова криза. Жадібність до грошей і примітивне світобачення не сприяє інтелектуальному розвитку тих хто приймає рішення. Старі кадри відходять, а молоді вже є уражені сучасними соціальними хворобами. По-третє, високий рівень внутрішньої конкуренції не дозволяє діяти швидко, без оглядки чи страху, щодо можливої підстави зі сторони конкурентів.
Нове ОПГ взяло владу в Україні, виставивши Яценюка і Турчинова своїм обличчям, але зіштовхнулось з неочікуваної проблемою – в людських головах з’явився так званий люфт від рабської свідомості. Люди відчули смак свободи та власної сили, а направленість проти олігархії, злочинної Системи ще продовжувала діяти. Люди в процесі боротьби проти Януковича усвідомили власну значущість, відчули, що можуть впливати на владу, ба, навіть можуть отримати її в свої руки. А це вже недопустимо з точки зору представників діючої Системи. На їх переконання простолюдини не мають право претендувати на владу – в жодному разі!
І тут на порятунок злочинній Системі прийшов північний сусід. Керівництво Росії звичайно не керувалось благими намірами – рятувати таке саме гниле керівництво України. А почало активно діяти виключно з прагматичних міркувань. З військової точки зору Крим є стратегічно важливим місцем. В світовій смертельній схватці, що наближується, це однозначно додало вагомого козиря. Окрім цього Московські політичні шльондри і так давно зазіхали на Крим, плюс це відвернуло увагу пересічних росіян від численних внутрішніх проблем. А задля нейтралізації можливих дій зі сторони патріотично налаштованих українців, було вирішено відкрити “східний фронт” і від Криму увагу поступово відводити, що і підтверджується Мінськими домовленостями.
Весь потенціал української армії та сміливість наших воїнів нівелюється продажністю та безхребетністю генерального штабу та міністерства оборони. Військове керівництво поки досягає високих посад засвоює одну важливу істину – в армії ініціатива карається. На будь-які дії має бути даний наказ або, як мінімум усне “добро”. На жаль така безініціативність стосується майже все військове керівництво. Таких, які здатні проявити ініціативу на керівну посаду не ставлять. Злочинцям при владі потрібні не відважні воїни, а слухняні холуї.
Для Яценюка і Турчинова агресія Росії була, як манна небесна. За це вони готові були Путіна на руках носити. При владі лишились ті самі клептомани, але розгортання війни дозволила їм зняти зі своєї шиї петлю, яка була накинута змобілізованим, на протистоянні з Яником, патріотичним населенням. А всю енергію людських сподівань на зміни, направили у підступні “котли”. Створення котрих було б неможливе без співпраці генштабів України та Росії.
Подальше обрання нового президента не змінило ситуацію жодним чином. Обіцянки Порошенка про закінчення війни протягом 2-3 днів майже не згадується. Так само, як і не згадується відкриття Порошенком рахунків у панамських банках під час Іловайського котла. Наказ про розгін та побиття студентів на початку Майдану вже нікого не цікавить. Хто організував снайперські стрільби по майданівцям та по беркутівцям досі не встановлено. На підставі чого громадянин Пашинський наказав пропустити машину з невстановленою снайперською гвинтівкою? Ніхто цим не цікавиться.
З іншої сторони, як можна дивуватися не розкриттю злочинів недалекого минулого, коли ігноруються сучасні. Систематичні підриви машин з людьми в центрі Києва, вже стали звичними буднями європейської столиці. Злочинів діючого режиму настільки багато, що навіть системні ЗМІ не можуть не реагувати на це. Але своїх читачів і глядачів, про злочини чиновників та політиків, вони повідомляють тільки для створення, нібито, об’єктивного образу – “ЗМІ – незалежні! П’ята влада” – все це повна маячня та бздура! Будь-яке оприлюднення носить вибірковий характер і викликано виключно внутрішньо-системної боротьбою. ЗМІ поділені між різними ОПГ та злочинну діяльність висвітлюють тільки у конкурентів. Не має ніякої незалежної п’ятої влади у вигляді ЗМІ! Є чітка постановка цілей власником ЗМІ – головному редактору! А він вже, відповідно до поставлених задач формує видачу кінцевого матеріалу у новинах. Долями Георгія Гонгадзе, Олеся Бузини та Павла Шеремети Система показово продемонструвала хто такі ЗМІ та де їх місце. І це тільки відомі прізвища.
При цьому табуйованою темою лишається сама злочинна Система. Про це ніде Ви не почуєте. Від жодного експерта, та на жодному каналі. Того, що Система відносин між владними групами людей є поза законом про це ніхто не говорить. Міф про нібито три гілки влади, що незалежні одна від одної також ніхто не розвінчує. Насправді не має жодних незалежних гілок влади, а є зміїне сплетіння злочинних груп, що тягнуться до абсолютної влади, але через укуси одна одній так і не досягають цього. Про народ тут взагалі не йдеться. Він апріорі не розглядається, як претендент на владу. І цього Вам не розкаже жоден політичний експерт, на жодному вечірньому ефірі. Системні горлопани тільки повторюють п’яту статтю Конституції – “…джерелом влади є народ!”. Насправді не є, хоча мав би бути.
Ще одна закрита тема – ефемерність виборів. Дана Система буде діяти постійно, її не здолати якщо намагатись “грати” за її правилами. Проведення численних виборів до Верховної Ради чи Президента постійно підтверджують незмінність заданого курсу.
Драматичність ситуації полягає в тому, що більшість людей не усвідомлює масштаби трагедії. Не усвідомлює, як діє влада, її злочини, тотальну брехню. Звісно, що не кожен громадянин може осягнути весь розмах діючої Системи, будучи зайнятим власними проблемами, банальним виживанням. Але є багато й тих хто здатний відірватися від конформіського стану і вибороти гарантії достойного життя.
Адже істоти, що мають владу не грабують когось там далеко, якихось ефемерних громадян. Ні! Вони грабують нас з вами! Кожен рік, кожен місяць, кожен тиждень, кожен день! Постійно в режимі он-лайн! І це виражається не тільки в грошах. Погіршуючи матеріальний і психо-емоційний стан громадян України, керівництво країни скорочує, нашу з вами, тривалість життя! Своїми діями президент, урядовці та парламентарі забирають наш час, наші життєві сили і наше життя в цілому!
І про це ніхто не говорить! Всі есперти та експерДи мусолять одні й ті самі нісенітниці – Про складність економічних процесів і нерозуміння людьми демократичних перетворень. Постійно нав’язують українцям відчуття провини, що ми самі таку владу обрали. Так як обрали?! Коли вибори в Україні це фікція! Система пропонує обдуреним людям меню в якому всі страви отруєні! Все виборче законодавство постійно тасується під діючу Систему, яке в поєднанні з адмінресурсом забезпечує останній панування. Якщо випадкові люди і потрапляють у владні кабінети, то Система їх непідготовлених, з типовими людськими слабкостями, перетравлює на “Раз-два”.
Система це не є невідома, абстрактна звірюшка. Система це люди, які займають керівні посади та взаємовідносини між ними. Взаємовідносини є узаконеними офіційно та неофіційно, тобто неформальні домовленості. Ці люди, як паразити, знищують власний народ і їм байдуже, що буде далі.
Поки ми їх не здолаємо надії на краще майбутнє немає. Цю Систему, істот при владі та їх договорняки, треба ламати! І про це треба говорити експертам та політологам! Саме це треба доводити до свідомості людей! Щоб люди усвідомили масштабність злочинів проти них. Кожна проблема в державі має своє прізвище, ім’я та по-батькові. І кожну проблему у нас в країні можна вирішити!