Лист коханій перед смертю

Дуже багато часу спливло з того моменту, як закінчилася попередня світова війна, але до сих пір знаходиться щось, що безпосередньо пов’язано з тими страшними часами.
У 1970-х роках в глухому лісі Чернігівщини був знайдений в землі танк з добре помітним тактичним номером 12. У період Другої Світової війни, у ході літнього наступу німецьких військ 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їхнього просування на тодішню столицю СРСР, в обхід Брянських лісів.
Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційних табори, усього за роки війни німці знищили в місті більш 52 тисяч місцевих жителів і військовополонених.
Люки танка були задраєні, в борту була пробоїна. Коли машину розкрили, на місці, то виявили останки механіка-водія молодшого лейтенанта-танкіста.
Серед його речей знайдено револьвер Наган і планшет, а в планшеті – карта, фотографія коханої дівчини і не відправлені листи.

Далі подаємо текст листа, мовою оригіналу:

25 октября 1941 г.
Здравствуй, моя Варя!
Нет, не встретимся мы с тобой.
Вчера мы в полдень громили еще одну гитлеровскую колонну. Фашистский снаряд пробил боковую броню и разорвался внутри. Пока уводил я машину в лес, Василий умер. Рана моя жестока. Похоронил я Василия Орлова в березовой роще. В ней было светло. Василий умер, не успев сказать мне ни единого слова, ничего не передал своей красивой Зое и беловолосой Машеньке, похожей на одуванчик в пуху.
Вот так из трех танкистов остался один. В сутемени въехал я в лес. Ночь прошла в муках, потерянно много крови. Сейчас почему-то боль, прожигающая всю грудь, улеглась и на душе тихо. Очень обидно, что мы не все сделали. Но мы сделали все, что смогли. Наши товарищи погонят врага, который не должен ходить по нашим полям и лесам.
Никогда я не прожил бы жизнь так, если бы не ты, Варя. Ты помогала мне всегда: на Халхин-Голе и здесь. Наверное, все-таки кто любит, тот добрее к людям.
Спасибо тебе, родная! Человек стареет, а небо вечно молодое, как твои глаза, в которые только смотреть да любоваться. Они никогда не постареют, не поблекнут.
Пройдет время, люди залечат раны, люди построят новые города, вырастят новые сады. Наступит другая жизнь, другие песни будут петь. Но никогда не забывайте песню про нас, про трех танкистов.
У тебя будут расти красивые дети, ты еще будешь любить.
А я счастлив, что ухожу от вас с великой любовью к тебе.
Твой Иван Колосов

Оригінал статті тут.