Ауреліо Печчеї. Дещо з життя та про створення Римського клубу
“Треба було зробити так, щоб якомога більше людей змогли зробити цей різкий стрибок в своєму розумінні дійсності …” Ауреліо Печчеї
Один з найбільш легендарних, таємничих і в той же час видатних діячів другої половини ХХ століття. Людина з яким зобов’язана своїм просуванням таке явище, як глобалізація. У біографії цієї людини повно білих плям і історія його життя напевно стала б захоплюючим політичним детективом, але … занадто мало про нього відомо. Як про свої діяння, так і про себе особисто ця людина вирішила залишити рівно стільки, скільки належить відати непосвяченим. Хоча про результати діяльності можна знайти багато, але внутрішні механізми їх реалізації, залишаються поза знанням біографів.
Ауреліо Печчеї – італійський вчений, підприємець і управлінець, громадський діяч і філософ, засновник і президент Римського клубу. Він з’являвся в кожному новому сегменті ринку або країні, коли там назрівали дуже серйозні трансформації.
Народився 4 липня 1908, в Турині, в Королівстві Італія. Про саму сім’ї і про батьків Ауреліо є трохи інформації. Відомо, що сім’я була ліберальною, чужої до релігійної обмеженості. Батько Роберто Печчеї, угорець за національністю, працював юристом. Мати – Євгенія Рівотто, італійка, домогосподарка. Ауреліо був другою дитиною в сім’ї – маючи старшого брата Еліо (1904 року народження) і молодшу сестру Максиміліан (1910 року народження).
Як і сто років тому так і зараз, в Італії прийнято дуже міцно підтримувати сімейно-родові відносини. І це проявлятися до такої міри, що навіть дружнє спілкування відбувається виключно в межах “фамілії” – численних вуйків, тіток, кузенів і кузин. Для відтворення повної картини умов формування особистості юного Ауреліо і допомогу сім’ї у виборі майбутньої професії було б добре знати всі сімейні зв’язки, але в Італії таку інформацію розголошувати не прийнято.
Як згадував сам Ауреліо: “Мій батько навчив мене двом найважливішим в житті речам: як бути людиною і як жити вільною людиною. З дитинства я звик критично ставитися до всього, що відбувалося в Італії і за її межами. Батько мій був одним з перших соціалістів”. Засвоєння уроків мудрості від батька визначило його подальше ставлення до світу і стало основою віри в широкі можливості, мужності і стійкості людського духу. У Турині пройшла молодість Ауреліо, де він в 1930 році закінчив Туринський економічної університет, захистивши дисертацію по темі марксистської економіки, спеціалізувався в галузі соціально-економічного управління.
Далі завдяки стипендії молодий фахівець продовжив навчання в Сорбонні, у Франції, де великий вплив на формування світогляду Печчеї справила філософія французьких мислителів XVIII століття, західноєвропейська антропологічна філософія, а також антифашистська ідеологія руху Опору. Під час навчання у Франції він був нагороджений безкоштовним подорожжю до Радянського Союзу. Привід такої подорожі ніде не вказано, але ряд дослідників припускає, що окрім видимих причин, прихильності до антифашисткої ідеології, відбулося ще й перше знайомство потенційно-перспективних молодих людей Заходу з тими хто буде керувати СРСР у майбутньому. Тоді молодий Печчеї в перше побував у Союзі, але не в останнє. Про подальші зв’язки з представниками радянської еліти ми розповімо Вам вище.
Знання багатьох іноземних мов (французька, російська, іспанська,) дозволило Ауреліо в 1930 році, після повернення з Сорбони, влаштується на роботу в компанію “Фіат”. І це незважаючи на те, що його підозрювали в антифашизмі. Згодом домігся призначення в Китай, де працював з 1933 по 1938 рр. Успішна робота в Китаї допомогла Ауреліо встановитися в керівництві компанії “Фіат”.
Повернувшись в 1938 році до Італії, Печчеї, включився в антифашистську боротьбу. Він був членом лівого, немарксистського руху “Джусіція е Ліберта” (“Giustizia e liberta” – “Справедливість і свобода”), яке виступало за радикальне оновлення італійського суспільства. За це він у 1944 році і був заарештований і лише за збігом щасливих обставин був звільнений на початку 1945 року. Одинадцять місяців перебування у в’язниці, залишили в пам’яті незабутні уроки людської гідності і мужності, в умовах тортур і наруги над особистістю.
Після кінця війни Ауреліо був залучений в процес відновлення Італії, він займався різними справами, серед чільних було відновлення виробничої діяльності компанії “Фіат” і установа першої італійської авіакомпанії “Аліталія”.
У 1949 році він погодився бути представником копанні “Фіат” в Латинській Америці, де компанія вже активно відновлювала свої інтереси і їй потрібен був талановитий керівник. Будучи людиною непересічною Ауреліо відразу зрозумів великі можливості місця в яке він потрапив і йому вдалося заснувати дочірню компанію “Фіат Конкорд” в Аргентині, яку і очолював протягом двадцяти років. Компанія виробляла автомобілі, трактори, залізничне обладнання, дизеля і скоро стала однією з передових в Латинській Америці.
У 1950-х роках Ауреліо Печчеї очолив консультативну компанію “Італконсулт”, спільно створена корпораціями Фіат, Іносенті і Монтекатіні і налічувала понад п’ятдесят представництв в різних країнах світу. Але і на цьому трудова діяльність Ауреліо не закінчується. У 60-х він став віце-президентом “Оліветті” – італійської компанії, виробника друкарських машинок, комп’ютерів, принтерів та апаратури різного призначення. Хоч сам Печчеї зі своєю сім’єю деякі роки і проживав в Аргентині, але його робота передбачала подорожі по всій Латинській Америці, Азії та Африці. Все це сприяло усвідомленню ним того, що успіхи в галузі промислового управління в значній мірі залежать від розвитку і використання людських ресурсів.
У 1957 році Ауреліо Печчеї з сім’єю повертається в Італію і осідає в Римі. Маючи колосальний досвід роботи на керівних посадах в різних частинах нашої планети Печчеї все частіше став замислюватися над загальносвітовими процесами, над тим, що їх пов’язує і над внутрішнім механізмами цих явищ. Прийшовши до угоди з керівниками компанії «Фіат» про надання йому вільного часу, він приступив до громадської діяльності.
На початку 60-х рр. А. Печчеї відгукнувся на запрошення двох американських сенаторів очолити нову компанію “Адела” (ADELA – “Атлантичний розвиток Латинської Америки”), орієнтовану на мобілізацію міжнародного концерну банкірів з метою розвитку приватного сектора латино-американської економіки. Ділові та організаційні здібності Ауреліо Печчеї просто вражають і змушують захоплюватися його величезним потенціалом енергії і бажанням – поєднувати різні керівні посади, керувати великими корпораціями, вести різнопланові проекти, займатися науковою і громадською діяльністю.
Власне, здатності поєднувати керівну роботу у різнопланових напрямках і треба навчатись. Це стосується тих молодих українських лідерів, які ставатимуть владною елітою в нашій країні. Адже поєднання різних енергій від різних видів діяльності неодмінно сприятиме кращому розумінню себе, світу і впливатиме збільшенню власної сили.
Одного разу, в своїх рідкісних спогадах про минуле, Ауреліо висловив чітку впевненість, що особисті контакти дають можливість подолати багато перешкод. І будучи з складі Ради директорів Фіата, Ауреліо Печчеї не раз мав зустрічі з заступником голови Державного комітету з науки і техніки СРСР, з доктором Джерменом Гвішіані. Одним з результатів таких зустрічей було підписання у 1966 році Генеральної угоді між італійською компанією FIAT та радянським Зовнішторгом про науково-технічне співробітництво в області розробки легкових автомобілів. Також в рамках даної угоди був затверджений проект будівництва автозаводу на території СРСР. Саме в результаті цього, громадяни нашої країни отримали можливість стати щасливими володарями ВАЗ 2101, або 124-ої моделі Фіат, або в простонароді “Копійки”. До успіхів Печчеї сміливо можна віднести і перші масові поставки комп’ютерів в СРСР під брендом “Оліветті”. І ще до сих пір не висвітлено роль Ауреліо Печчеї в прокладанні стратегічних газопроводів з СРСР у Західну Європу.
З 1967 року протягом шести років Печчеї очолював Економічну комісію Атлантичного інституту міжнародних проблем в Парижі. Інститут займався виробленням рекомендацій урядам при прийнятті державних рішень. Такого роду установи є по суті мозковими центрами певних наднаціональних політичних інституцій. У цей період до нього прийшло розуміння того, що для оцінки перспектив світового розвитку необхідно використовувати системний аналіз.
І мабуть одним із головних діянь, яке принесло світову відомість Ауреліо Печчеї, є створення Римського клубу. У квітні 1968 року Печчеї особисто зв’язався по телефону з тими, хто спочатку складали кістяк “Групи Моргентау”, закликав їх знову об’єднатися і запросив до Риму. Це тридцять вчених зі світовим ім’ям з таких дисциплін як: соціологія, економіка, екологія, психологія, політологія, фізика, математика, футурологія та навіть деякі політики.
Для організації на відповідному рівні Ауреліо звернувся листом до Національної академії деї Лінчеї. І Академія люб’язно надала для зустрічі, віллу Фарнезіна, яка представляла собою чарівний палац в стилі Ренесансу, оточений прекрасним парком з ліванськими кедрами, кипарисами, бергамотовими деревами, чагарниками лавра і дивовижним розписами, великих майстрів, всередині вілли. В таких умовах потрібні світові діячі науки і створили Римський клуб, президентом клубу обрали Ауреліо Печчеї. На даний момент в Клубі складається рівно сто членів – провідні вчені та промисловці. Римський клуб не залежить від урядів і фінансується міжнародними організаціями, фондами та приватними особами.
Вілла Фарнезіна у Римі
Ауреліо Печчеї не дивлячись на декларовану їм прихильність гуманістичним ідеалам все ж не особливо високо оцінював здатності широких мас до сприйняття нової картинки світу, запропонованою Римським клубом. Печчеї виходив з того, що за для ефективнішої інформаційної обробки людства слід грунтуватися на кількісних аргументах, які сприймаються людьми більш дохідливо, ніж міркування якісного характеру. Тому ставка зроблена була на математичну модель, засновану на методі системної динаміки, що імітує розвиток світової системи.
У 1972 році Римський клуб видав, у вигляді книги, перші свої наукові напрацювання про проблеми світового масштабу. Робота носила назву “Межі зростання” і була видана майже тридцятьма мовами, загальним тиражем близько чотирьох мільйонів екземплярів. Чільною концепцією даної праці була ідея про незворотні процеси глобалізації та необхідність вирішувати виклики майбутнього. Це була перша і вдала піар-акція Римського клубу з цілю, як заявити про себе, так і впровадження потрібної йому концепції в маси. Оцінюючи успіх оприлюднення світу книги “Межі зростання”, Ауреліо Печчеї з задоволенням зазначав, що для завоювання Трої ахейцям знадобилося десять років – для винаходу виверта з дерев’яним конем. А Римський клуб зумів за більш короткий термін знайти свого “Троянського коня” і здобути свою першу стратегічну перемогу.
На думку деяких сучасних італійських дослідників Ауреліо Печчеї безсумнівно належав до масонства і становив частину Комітету 300 (Комітет 300 був заснований дворянством в 1729 році). Але це вже явний перебір так, як люди рівня Комітету 300 ніколи б не стали настільки публічно висвітлювати себе та свою діяльність.
Діяльність Римського клубу багато в чому сприяла становленню нового міждисциплінарного наукового напрямку – глобалістики, обґрунтуванню Концепції сталого розвитку сучасного суспільства, прийнятої конференцією ООН в 1992 році, в Ріо-де-Жанейро.
Свій життєвий шлях Ауреліо Печчеї закінчив 13 березня 1984-го, у віці 75-ти років в Римі. Вчення свого батька продовжує провадити в життя його син – Роберто Печчеї, 1942 року народження, фізик, який нині мешкає в Нью-Йорку і теж є членом Римського клубу.
Багаж діянь залишений Ауреліо Печчеї в спадок майбутнім поколінням, безсумнівно, буде служити прикладом величезної непохитної віри в свої можливості, колосальної енергії, і титанічним поривом волі Людини. Людини доброї чи злої але все одно з великої літери, доводячи всім, як набагато здатна людина в цьому бурхливому світі!
Треба вчитися у Ауреліо Печчеї, який зумів за рахунок блискучого інтелекту, світлого розуму, таланту менеджера і політика, за допомогою різної роду міжнародних проектів, створювати сприятливі економічні умови для своєї країни.
Ауреліо Печчеї 1976 рік
Автор: Павло Дзямко