Специфіка інформаційно-психологічної війни в Україні
З набуттям Україною атрибутів незалежності, у 1991 році, в нашій країні продовжилось насадження суспільству деструктивних архетипів – першообразів, фундаментальних психологічних установок. Що призводить до радикалізації настроїв, нетерпимості та несприйняття протилежних точок зору, згортанню або взагалі відсутності всенаціонального діалогу.
Станом на сьогодні ми можемо спостерігати наявність величезної кількості конфліктів між громадянами України.
Варто відзначити, що існуюча роз`єднаність продовжується поглиблюватись. Можна виокремити наступні основні напрямки:
За національною приналежністю.
За мовною ознакою.
За географічним місцем проживання.
За релігійно-конфесійною приналежністю.
За прихильністю до певних морально-духовних цінностей,
За поглядом та оцінкою історичної спадщини.
За прихильність до зовнішньо-політичного вектору.
За баченням майбутнього.
Український народ складається з багатьох національностей. Але навіть, фактично, державоутворююча українська нація неоднорідна та її представники з різнних регіонів країни мають певні відмінності. В більшій мірі це пояснюється політичними процесами минулого. Різні частини сучасної України в минулому входили до складу різних державних утворень, які, відповідно провадили свою, відмінну внутрішню політику, щодо національно-етнічних груп, мови, релігії, освіти. Це, в свою чергу, не могло не накласти відбиток на специфіку регіону, вже у складі держави Україна, в її сучасному стані.
Тому штучно створені, за попередні періоди, відмінності між громадянами України підмічаються, поступово виокремлюються, з часом посилюються і тиражуються у свідомості людей до такого рівня сприйняття, що вже не викликають потреби в доведенні та вважаються загальновизнаною реальністю. Фактично, опрацьовується дуже широкий спектр уявлень людей і вибудовується картинка світу, при цьому переслідуються чіткі цілі.
Одним з результатів такої цілеспрямованої дії є штучно розпочата війна у 2014 році.
За даними ООН, за три роки війни призвели до загибелі близько 10 000 громадян України та 24 000 отримали поранення та каліцтва на все життя, десятки тисяч громадян України змушені були емігрувати в інші області України чи в інші держави. Багато ветеранів війни не можуть адаптуватись після повернення з фронту і так само, як і біженці зіткнулись з байдужістю чиновників та з відчуттям непотрібності.
Людські втрати найтрагічніші і невідновні, а статистичний підхід чиновницько-політичного апарату до зламаних доль і життів людей продовжує генерувати та накопичувати негативну соціальну енергію.
Втрата адміністративно-силовим апаратом контролю, над Автономною республікою Крим та деякими районами східних областей, також вдало використовується з метою поляризації думки в суспільстві. В контексті – Відмовитись-Відвоювати.
Зниження соціальної напруги не відбувається, а тільки навпаки. Закладені тенденції та тренди направлені на погіршення існуючої ситуації, збільшення протестних настроїв, відвертого прояву недовіри, ворожнечі та взаємо звинувачення до опонентів.
В найблищому майбутньому, з великою вірогідністю, слід очікувати ескалацію конфліктів з ризиком втрати керованості процесами, як наслідок загострення суперечностей та конфліктів між провладними фінансово-промисловими організованими групами.
Враховуючи вище зазначене, вирішення причин та нейтралізація існуючого конфлікту набуває першочергової необхідності, яка рівнозначна фізичному виживанню багатонаціонального народу, який проживає на території держави Україна.
Усвідомлення загроз та реалізація на практиці вказаних рекомендацій, відтермінує реалізацію вкрай негативних сценаріїв та дозволить збільшити коридор планування на декілька років.
В першу чергу дослідження та висновки, що наведенні у статті покликані лише зазначити необхідність у проведенні більш ґрунтовних досліджень в цьому напрямку, сприяти активізації подальшого вивчення архетипів, що породжують конфлікти в українському середовищі. Невід’ємною складовою таких досліджень повинно бути визначення причин виникнення конфліктних архетипів та надання практичних рекомендацій для їх усунення.
В другу чергу, наведені висновки у статті зорієнтовані на активістів громадських організацій, рядових журналістів, модераторів у соціальних мережах, співробітників правоохоронних органів, молодший і старший офіцерський склад ЗСУ та Національної гвардії.
Аналіз публікацій на політичну, військову та суспільну тематику у друкованих та електронних виданнях, починаючи з 2014-го і включаючи початок 2017-го, приватне спілкування з журналістами, політологами, політичними технологами та пересічними громадянами дозволяє виокремити наявність цілого ряду потужних конфліктогенних та роз’єднуючих архетипів в українському суспільстві. Архетипи дуже стійкі та систематично підсилюються інформаційними повідомленнями.
Один зі шляхів формування архетипу відбувається за типовою схемою – попередньо викликавши емоційний сплеск, таким шляхом оминаючи критичне та раціональне сприйняття, опрацювання отриманої інформації, у свідомості закладається потрібний сталий образ. При багаторазовому повторенні протягом тривалого часу, середньостатистичний громадянин чи громадянка є готовим носієм деструктивного архетипу. І це ще не враховуючи вражаючий об`єм психічних розладів якими його “нагодувала” агітаційна машина діючої, в нашій країні, системи.
Діючи на емоції, закладання потрібних архетипів вдало обходить критичне мислення та логіку розуму і міцно вкорінюється на свідому та підсвідомому рівнях.
При формуванні деструктивного архетипу є свій алгоритм – необхідний певний час для його початкового формування на рівні свідомого і підсвідомого. Людина сприймає та, у інтелектуально-чуттєвій сфері, засвоює заданий архетип. Використовуючи комп`ютерну термінологією – відбувається інсталяція вкладеної програми в оперативну пам’ять (свідоме) і на жорсткий диск (несвідоме).
На початковому етапі, етапі засвоєння архетипу, особистість перебуває у пасивному стані. Отримання нової інформації вмонтовується в поведінкову реакцію, до певних подій, до яких прив’язується архетип.
Проте вже у подальшому, уражений громадянин, сам починає діяти, і стає певним ретранслятором архетипу, його активних носієм і розповсюджувачем.
На наступному етапі, при потраплянні у зазначене поле дії архетипу, людина вже починає самостійно діяти відповідно до встановлених поведінкових реакцій.
На наступні дії людини впливають численні чинники. Такі, як: стать, вік, особливості протікання нервових процесів, стану фізичного здоров’я, стан психічного здоров`я, життєвий досвід, професійний досвід реципієнта та багато інших. Діяльність може проявлятися в різних діапазонах: від мовчазного протесту-незгоди-ігнорування до агресії з застосуванням насильства, активної участі у заходах громадянської непокори, організація та керування групою людей з чіткими цілями.
Варто відзначити, що частина деструктивних архетипів була закладена ще у “донезалежний” період України і новоспеченим демократизатором потрібно було тільки плавно перехопити та продовжувати почате. З чим вони блискавично впорались.
Нами виділено такі основні архетипи, що в значній мірі, відпрацювали основою, для розгортанню конфліктів на території України. Назви обрані умовно, виключно для ілюстрації наявності самої суті архетипу.
1. “Бандерівська західна Україна”. Ще до 1991 року, попереднім режимом, був створений стійкий архетип, що все населення західних областей з бандерівським минулим і це населення вкрай вороже ставиться до всього російського. В першу чергу забороняє російську мову з загрозою фізичної розправи. Агресивне ставлення до російської мови та несприйняття її, було одним із основних пунктів на яких робився наголос при опрацьовані російськомовних громадян. Підживлення цього архетипу продовжується і нині.
2. “Москальській схід”. Для мешканців частини західних областей, їхні східні співвітчизники подаються, як такі, що в більшій мірі відноситься до російської етнічної групи, а якщо і лишились нерепресовані українці, то вони русифікувались. Майже всі вони тажіють до Росії і постійно ностальгуть за радянським минулим.
Тут, як і в попередньому архетипі розігрується мовна карта. Якщо частину розмов про “брудну політику” дехто може ігнорувати, то постійне твердження, що “вони там ненавидять твою мову”, сприймається дуже особисто і образливо. Образ східних співвітчизників формується таким, що вони вкрай зневажливо відносяться до української культури в загальному та до української мови зокрема – висміюють її та обзивають недомовою чи діалектом. На цьому аспекті приділяють особливу увагу при формуванні потрібного архетипу в україномовних громадян.
3. “Українізація русифікації”. В своїй більшості громадяни східних та південних областей не сприйняли, так звану, українізацію. Розпочата після 1991 року і проваджена до сьогоднішніх днів, вона часто носить деструктивний, а інколи і відверто провокативний та конфліктогенний характер.
Насправді українізація, захист української мови і культури носять фейковий характер. Так само, як і всі, так звані, реформи МВС і ЗСУ. Справжня причина в провалі задекларованої офіційної політики по цьому напрямку, це – усвідомлене не бажання владних структур сприяти позитивному розвитку української культури. І навпаки, свідоме бажання зіштовхувати між собою громадян України та отримання політичних зисків на міжнаціональній ворожнечі.
Будь-яка українізація буде пробуксовувати на тлі хабарництва чиновників, безладу в державі, свавіллі криміналу, постійного виводу шалених коштів у офшори, масовому виїзду українців на заробітки, зубожінням населення та знущанням перед ним статками в електронних деклараціях.
Нещодавні заяви міністра культури України щодо причин неможливості проведення українізації в деяких містах країни, суттєво поглибили конфліктність цього архетипу.
4. “Безбожники”. Для мешканців західних областей, східняки подаються, як маловіруючі люди, котрі не поважають релігійні християнські свята та традиції. Частково це “пояснюється” репресіями проти духовенства у ранньорадянський період, а у пізньорадянському, залучення священників до співробітництва зі спецслужбами.
5. “Окатоличенні-ополячені”. Це ще один архетип щодо запеденців, котрий систематично підживлюється для громадян східних та південних регіонів. Утворюється він з двох складників. Перший містить установку, що за роки панування католицької церкви на теренах України відбулось масове окатоличення українців та відмова від істинної православної віри. І ніби, власне це і лежить в основі втрати ними руського духовного стержня. Наступний, другий аспект носить не релігійний, а генетичний чи євгеністичних характер. Полягає він у використанні деякими шляхтичами “Права першої ночі”. На таких уявленнях про польське генетичне “засмічення” і тримається архетип щодо втрати западенцями руського духу.
6. “Бездуховні алкаші”. Цей архетип варто виокремити, хоч він не є найпоширенішим, проте час від часу мусується у ЗМІ та у приватних розмовах. Сенс цього архетипу полягає у тому, що більша частина металургів і шахтарів, зі східних областей, хворіє алкоголізмом. І серед основних їх духовних цінностей домінує тільки бажання бачити холодильник заповнений ковбасою.
Не дивлячись на періодичне закидання такого образу ЗМІ західних областей, цей архетип не набув широкого розповсюдження тому, що такі явища притаманні багатьом нашим співвітчизникам, незалежно від місця проживання. Але частині україномовної молоді, яка не вживає алкоголь, цей архетип вдалося нав’язати.
7. “Покорені раби”. Деякими громадянами, які вважають себе частиною “Русского мира”, своїм західним співгромадянам закидається відсутність державотворчого стержня та волі до протистояння загарбникам. Свою позицію вони аргументують історичними фактами, на кшталт, володіння західною Україною Річчю Посполитою, пізніше Австро-Угорською імперією, а потім знову Республікою Польща.
8. “Герої минулих воєн”. Різні погляди стосовно Великої вітчизняної війни, ІІ-ї Світової війни, причин їх виникнення, протікання, герої та наслідки – все це, без адекватного підходу, назавжди розділятиме онуків і правнуків бійців УПА та РККА.
9. “Бачення світлого майбутнього”. Будучи підсадженими на різні інформаційні потоки громадяни нашої країни відповідно й по іншому воліли б бачити особисте майбутнє та майбутнє власної країни. Частина громадян свято вірить у правильність та безальтернативність вибору в бік Західної Європи, інтеграцію у євроатлантичні інституції. Інша частина громадян, з не меншою святістю вірить, у нерозривність духовних, братніх зв’язків з Росією. На чому і базуються їх бажання інтегруватись у східному напрямку.
При суперечках чи розповсюдженні, прихильниками тих чи інших архетипів, філігранність їх доводів, логічність, витонченість та переконливість аргументів обмежується тільки виключно індивідуальними якостями опонентів.
Метою нашого дослідження не було визначення об’єктивності чи справедливості зазначених архетипів, а виключно звертання уваги на найбільш, на нашу думку, небезпечні з них та визначення їх, як причиною виникнення конфліктів в українському середовищі.
Конфліктні архетипи створюються, розповсюджуються, вбудовуються та закріплюються у свідомості громадян України, власне, за допомогою:
– засобів масової інформації;
– публічних виступів політиків і чиновників;
– освітянських програм уряду.
На наше глибоке переконання власне наявність таких конфліктних архетипів у суспільстві і дозволило радикалізувати настрої людей, що призводить до відомих подій в Україні, починаючи з 2014 року.
Майже відсутня комунікація між громадянами східних і західних областей дозволило сформувати та підтримувати негативний образ один одного.
Висновки і перспективи подальших досліджень.
Визначивши та зафіксувавши наявність конфліктогенних архетипів ми пропонуємо наступний алгоритм вирішення небезпечної ситуації, яка свідомо створена в нашій країні:
1. З`ясування причин утворення архетипу конфлікту; протікання основних процесів створення архетипів конфлікту; внутрішніх механізмів архетипів конфлікту.
2. Визначення інституцій та окремих гравців на політичній арені, що генерують ахретипи конфлітку;
3. Нейтралізація інституцій, що породжують причини конфлікту. Мова йде про:
а.) подавлення в юридично-правовій площині;
б.) відсікання від економічних потоків;
в.) обмеження управлінського, адміністративного, організаційного ресурсу.
4. Усунення наслідків діяльності попередніх архетипів та створення потрібних архетипів, зорієнтованих на мирне співіснування та створення нового спільного майбутнього.
Для подолання, перебудови конфліктгенного середовища необхідно усвідомити те, що не позбувшись деструктивних, самознищуючих архетипів будь-яке протистояння у фізичній площині матиме дуже низький ефект і сприятиме лише генеруванню нових “архетипів війни”.
Перспективні дослідження ми вбачаємо у таких напрямках
1. Провести більш поглиблене дослідження та вивчення усіх конфліктних архетипів, що присутні в інформаційному просторі України.
2. Акцентування уваги на детальному вивчені конфліктних архетипів, що були сформовані в українському суспільстві саме під час, так званого, АТО, у східних областях країни.
3. Отримані результати та висновки досліджень скерувати на проведення комплексу заходів, метою яких є подальше досягнення максимально-можливого примирення та взаєморозуміння між громадянами країни.
Автор: Павло Дзямко