П’єр Спрей про винищувачі п’ятого покоління та помилки Пентагону

Винищувачі п’ятого покоління в усьому світі стали таким собі символом абсолютної могутності – в їх боєздатності не прийнято сумніватися, ними прийнято пишатися. Їх намагаються будувати всі країни, які претендують на звання великої авіаційної держави.

Мабуть, єдине, в чому їх іноді дорікають – дуже висока вартість. Програма розробки американського F-22 групою компаній на чолі з Lockheed Martin коштувала понад 60 млрд доларів, F-35 коштував трохи менше.

Обраний президент США Дональд Трамп ще в грудні написав у своєму твіттері, що вкрай незадоволений вартістю проекту F-35, що відразу ж знизило акції Lockheed Martin.

Бойова ланка винищувачів ВПС США Ф-22

У своїй першій прес-конференції після обрання він знову обрушився з критикою на проект, заявивши, що подумає, чи не влаштувати конкурс, розглянувши в якості альтернативи Boeing F/A-18E/F попереднього, четвертого покоління.

Американський військовий авіаційний аналітик П’єр Спрей в 1970-х роках входив до групи військових пілотів, інженерів і експертів в Пентагоні, що розробляла “теорію енергоозброєності-маневреності” (energy-maneuverability theory), яка призвела до створення математичної моделі розрахунку параметрів винищувача.

На основі цієї моделі була розроблена концепція легкого винищувача, в рамках якої в 1970-х роках був побудований знаменитий F-16. Спрей також брав участь в розробці технічного завдання за програмою A-X, результатом якої стало створення штурмовика A-10.

Спрей відомий тим, що він один з небагатьох в світі і в США критикував ідею розробки технологічно складного, але при цьому дорогого літака для ведення повітряних боїв, яка в результаті привела до створення винищувачів п’ятого покоління F-22 і F-35.

Винищувач ВПС США Ф-35

Чи варті ці два літака тих грошей, які в них вклали?

Це була величезна помилка. Кожен новий F-22, який ми купуємо, кожен новий F-35, послаблюють боєздатність Військово повітряних сил США (ВПС). Причина дуже проста. Вони не настільки хороші.

У F-22 деякі характеристики досить високі, а в F-35 взагалі немає нічого видатного, це просто величезна катастрофа. Але в обох випадках в них вклали гроші, які можна було витратити на набагато кращі літаки.

Якщо врахувати всю приховану вартість проекту, а не тільки офіційну вартість, кожен F-22 коштує приблизно півмільярда доларів. А за півмільярда доларів можна купити, як мінімум десять винищувачів і які будуть набагато краще. Так вони просто знищують ВПС, спускаючи гроші на літак, який в загальному непоганий, але просто неймовірно дорогий!

А що стосується і F-22, і F-35, то обидва вони ще настільки складні в обслуговуванні, що не будуть являти собою ніякої особливої сили в повітрі – їх ефективність у воєнний час буде дуже невисока.

Навіть з урахуванням того, що F-22 мають високу маневреність – їх зовсім небагато. Річ у тім, що ми невипадково змогли закупити лише 183 одиниці – вони просто занадто дорогі. Але для того, щоб мати справжні ВПС, потрібна тисяча винищувачів, а не 183.

Крім того, це повинні бути винищувачі, які літають як мінімум двічі в день. Частота польотів F-22 і F-35 – від одного разу на чотири дні до одного разу на тиждень. Їх просто немає в повітрі. Коли літак стоїть на землі – він мішень, коли він літає – він зброя.

Ви кажете про маневреність F-22, як про його перевагу. Невже ця якість ще може стати в нагоді винищувачам? Ви вважаєте, що в разі Великої війни в повітрі будуть відбуватися маневрені бої?

Це була велика мрія. Вона народилася, якщо пам’ять не зраджує, на початку-середині 1950-х років. Велика мрія про повітряний бій за межами прямої видимості. Це термін – “повітряний бій за межами візуального контакту з метою” (beyond visual range combat).

Іншими словами, ти бачиш когось на своєму радарі на відстані набагато більшому, ніж видно неозброєним оком. Ти дивишся на точку на екрані, захоплюєш ціль, натискаєш кнопку – і через 30 секунд точка пропадає.

Це була велика мрія. Вона залишається такою і понині. Але як це не працювало тоді, так воно не працює і зараз. Ну хіба що деякі технології змінилися. Головна проблема тут в тому, що точка на екрані радара не пофарбована в червоний або синій колір. Це просто точка.

У цій повітряній війні – я не кажу про війну з маленькими країнами, такими як Саудівська Аравія, Ємен, Сирія, Ірак і так далі, я говорю про серйозні ВПС – так ось, в боях під час серйозної війни в повітрі братимуть участь сотні літаків. З обох сторін. І вони змішаються. У повітряному бою не існує передової – в такій сутичці не буде нашого повітряного простору та повітряного простору супротивника. І коли ти побачиш точку на екрані серед сотень інших точок, вона може бути як твоїм літаком, так і літаком противника.

Звичайно, люди постійно винаходять нові і більш досконалі системи розпізнавання свій-чужий, але до сих пір, на кожну таку, створювалися і системи протидії. Жодна не може гарантувати безпеку. А якщо вони небезпечні, доведеться ідентифікувати противника більш надійним способом. Таких способів існує два.

Перший – якщо ти повний йолоп, то включиш радар. Якщо включити радар в присутності технічно оснащеного противника, то всім відразу стане зрозуміло, хто ти такий. Це як включити маяк, який буде сигналити: “я тут, я росіянин, я китаєць, я американець, я британець”.

Літак легко ідентифікується за сигналом свого радара. Сигнал можна помітити і відстежити його джерело на набагато більшій відстані, ніж за допомогою радара розміщеного на літаку – випромінювання на наземних пристроях військ Проти повітряної оборони (ППО) дуже потужне.

Розумієте? Джерело випромінювання радара, що розміщено на винищувачі видно на відстані, яке в три-п’ять разів більше, ніж відстань, на якому цей самий радар здатний помітити ціль.

Кожна серйозна країна виробляє ракети, що наводяться на джерело випромінювання радіолокації. На озброєнні країн з потужними ППО знаходяться багато різновидів протирадіолокаційних ракет класу “земля-повітря”, “повітря-земля” і “повітря-повітря”.

І ось ти включаєш радар в сучасному бою проти добре технічно оснащеного противника і моментально отримуєш прямо в лоб ракету. На мою думку, в сучасному повітряному бою з підготовленим супротивником (не в разі війни з невеликими країнами) просто не можна включати радар.

Звідси висновок – за таких умов технологія “стелс” не має сенсу. Тебе просто ніхто не буде шукати за допомогою радара – крім тих, хто сидить на землі. А вже вони впораються і з “стелс”. Не існує ніякого “стелс” для великих наземних локаторів.

І ось тут варто усвідомити, де ми опинилися. Через протирадіолокаційні ракети ми не можемо ідентифікувати противника, якщо, звичайно, він не настільки дурний, щоб включати радар, адже в такому випадку його можна буде збити на відстані 250 кілометрів, треба тільки захотіти.

І якщо пілот супротивника не дурень, то доведеться підібратися до нього ближче і подивитися, свій він чи чужий. І коли ти настільки близько, а ми говоримо про відстань від пів кілометра до півтора, залежить від погодних умов, то ти вже вступив в бій, ухилитися не вийде.

У ближньому бою маневреність є ключовою якістю. Чи мали мали рацію ті, хто продовжував її розвивати?

Так, звичайно. У ситуації, коли противник так далеко просунувся у відстеженні сигналів радара, коли у нього є протирадіолокаціні ракети, нічого не залишається, окрім як покластися на маневреність.

Маневреність – це ключова вимога до будь-якого сучасного винищувача. А ті літаки, які у нас є не дуже маневрені. Це наслідок захоплення характеристиками, на які звертали увагу при розробці винищувача п’ятого покоління.

Кращі сучасні винищувачі – F-22, Rafale, Typhoon і російські літаки, які могли б бути кращими, якби не були такими масивними, так ось – характеристики сучасних літаків не настільки гарні, як у YF-16 – літака, що послужив прототипом F- 16.

Винищувач ВПС РФ Т-50

Цей літак, що вперше піднявся в повітря в 1973 році, був набагато більш маневреним, ніж сучасні, так звані, винищувачі п’ятого покоління.

П’яте покоління – всього лишень маркетинговий хід. Він не має відношення до ефективності, він не має ніякого відношення до непереможності винищувачів (яким його позиціонують розробники). І цей термін був використаний виключно, як маркетинговий прийом.

Він не існував до цього ніколи, до середини 1990-х. Його придумали в Lockheed і ВПС США, щоб “продати” F-22, а потім F-35.

Так значить, правий Дональд Трамп коли критикує проект F-35?

Поняття не маю. Я не знаю, хто його консультує. До сих пір розмови йшли про те, щоб зробити F-35 дешевше, але це не дуже гарна ідея. Набагато краще просто згорнути цей проект.

Кожен наступний винищувач F-35, який ми купуємо, навіть якщо він стає на 5% дешевше, допомагає прикінчити боєздатність американських ВПС.

Так що ж слід зробити зараз?

Згорнути програму F-35 і вкласти гроші в оновлення тих літаків, які у нас вже є.

У ранішні версії F-16 (зараз його виробляє Lockheed Martin), F-15 (Boeing), розробити для них нові двигуни, щоб закрити діру в винищувальному парку, яка існує зараз. Це дозволить швидко збільшити чисельність літаків ВПС замість того, щоб скорочувати її кожен раз, коли ми купуємо F-35. Це план на найближчі роки.

Однак разом з тим потрібно негайно почати розробку нового літака, керуючись принципами бойової ефективності, а не політикою відділів продажів високих технологій компаній, яка не працює.

Порівняльні таблиці зовнішнього вигяду винищувачів

 

Статтю підготоленно за допомогою матеріалів ББС