Західноєвропейський сепаратизм

У ситуації з іспанським сепаратизмом не має якихось нових тенденцій, які були б відмінні від загальноєвропейського стану справ. Проблеми з Каталонією досить таки схожі з іншими західноєвропейськими регіонами, наприклад: Країна Басків, Уельс, Шотландія, Корсика, Північ Італії та інші, де теж є ризик сепаратизму.

Тобто намагання провести незаконний референдум в Каталонії – це не прецедент, а скоріше загальноєвропейська тенденція, коли в умовах кризи владні групи прагнуть вирішити свої проблеми вигідним для себе способами. За наявності такого бажання ЗМІ починають розкручувати гасло: “Досить їх годувати!”, далі до накручування людей підключають культурні, історичні та мовні відмінності. І це дуже легко, адже історично вся Європа це різношерстий килим народів, які проживають на територіях, що були зібраними під час будівництва імперій та національних держав протягом попередніх століть. Владним групам, застосовуючи зомбуючі ЗМІ та маніпулюючи історично-освітніми урядовими програмами, досить легко нав’язати простим людям певні думки та ідеї.

Інша причина того, що сталося в Іспанії – це наявність так званого “європейського імперського центру” – Брюссель. Стає все більш виразною тенденція, коли влада починає йти з національних держав на глобальний і локальний рівень. Це процес інколи називають “глокалізація”. Він є об’єктивним, коли для конкуренції в глобальному світі необхідно посилення координації між країнами одного великого регіону. Проте побічною дією такого процесу є обмеження свободи національних держав.

Глокалізація, в загальному сприяла становленню та розвитку ЄС. І Брюссель, об’єктивно зацікавлений в ослабленні національних держав, оскільки це зміцнює його владу. Краще мати справу з кількома десятками слабких суб’єктів, ніж з сильними національним державами, що оскаржують владу  Брюсселя під тим чи іншим приводом. Цей конфлікт сьогодні дуже добре видно на прикладі конфлікту між ЄС та Польщею.

Національні держави в Європейського Союзу сьогодні опинилося під найсильнішим тиском з боку наднаціональних інститутів. А посилення глобальної конкуренції загострює конфлікти всередині навіть таких успішних країн, як Іспанія. Локальні, регіональні гравці намагаються використати глобальну кризу для посилення власних позицій. Реанімуючи процес регіональної самоідентифікації, отримання етнічними меншинами більшої автономії є одним з інструментів для утримання чи збільшення влади.