Мовна провокація

8-го листопада 2016 року вступив в дію закон про збільшення україномовних пісень в ефірі українських радіо. Повний текст цього закону ви можете переглянути тут (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1421-19).

Якщо спростити юридичну термінологію та юридичні формулювання, то згідно нового документу, усі радіо станції тепер зобов’язані крутити україномовні пісні у кількості в 25-35% всього часу що йде на музику. Та обов’язковим став рівень в 50% усього національного теле-радіо продукту. Протягом наступних трьох років ця величина буде тільки збільшуватись.

Злочинний режим в Україні намагається закамуфлювати цей засіб, як захист української мови і навіть в деяких наївних умах це викликало захоплення та радість. Проте є й мислячі голови. Адже одразу неозброєним оком видна уся провокаційна суть такого закону.

Ще в березні 2016 року коли законопроект був на стадії розробки 55 українських виконавців та музичних гуртів не підтримали та засудили автора закону, міністра культури України В’ячеслава Кириленка.

Серед підписантів документа, які вважають закон “популістським кроком”, є Джамала, Андрій Хливнюк, Дмитро Шуров, Alloise, Тіна Кароль, Світлана Лобода, Ірина Білик, Віктор Павлік, Віталій Козловський, гурт Lama, Наталія Могилевська, гурт The Hardkiss, Злата Огневич, Руслан Квінта, Ольга Вінницька та інші.

Музиканти закликали авторів закону, а саме міністра В’ячеслава Кириленка, а також народних депутатів Олега Медуницю, Ігоря Артюшенка, Івана Крулька і Олега Ляшка переглянути свою позицію та відкликати поданий законопроект з парламенту.

Підписанти просять народних депутатів не підтримувати цей проект під час його голосування у першому читанні. “Ми розуміємо, що мотивацією для такого регулювання є прагнення захистити національний культурний простір, але змушенні констатувати, що обрані методи підтримки національної музики є неефективними. Розподіл українських авторів та виконавців на своїх і чужих, на правильних та неправильних є хибним шляхом та може стати причиною розбрату в середині музичної спільноти та в суспільстві загалом, в той час коли Україна потребує максимальної консолідації”, – каже Андрій Хливнюк, лідер гурту “Бумбокс”.

Також з цього приводу висловив свою думку Святослав Вакарчук – “Ми чудово розуміємо, якщо без підготовки ввести квоти для україномовної музики, це буде мати два наслідки: перший – на радіостанціях з’явиться українська музика, якість якої буде поступатися західній. Друге – ті, хто насправді не є прихильниками просування україномовного продукту, почнуть цинічно, а іноді навіть з сарказмом виконувати формальні вимоги. І мене дивує, що деякі радіостанції ставлять кожні 10-15 хвилин музику нашої групи. Так вони, по-перше, дратують слухачів, адже ніхто не хоче слухати одну й ту ж групу кожні десять хвилин. По-друге, висміюють ініціативу щодо квот на україномовну музику в цілому. Потрібно аби держава, крім квот, давала українській музичній індустрії більше можливостей проявити себе: і податкові преференції, і більше вкладень в культуру.” 

Лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук

Трошки про музичний ринок

Завжди, в кожній країні є дуже мало справжніх талановитих композиторів та авторів пісень. Переглядаючи кліпи на музичних каналах та слухаючи музику на радіо вишуканий споживач зверне увагу на те, що дійсно гарних нових мелодій дуже і дуже мало. У ефірі є гарні мелодій проте вони вже старі та здебільшого англомовні, а так в загальному крутять шаблонні бум-цик-цик без смаку та з примітивними змістом.

Більшість сучасного музичного продукту, як в Україні, так і у цілому світі, надзвичайно низької якості і розрахована на людей в стані алкогольного/наркотичного сп’яніння та виключного при дуже гучному прослуховуванні.

І за такої ситуації, коли якісна річ, гарна музична композиція надзвичайно дефіцитна, композитор що її створив, як правило, буде схильний продати свій витвір тому хто більше за нього заплатить. І це нормально. Нормально, що український композитор укладає контракт з іноземцями, які готові платити більше за його музичну композицію чи глибокі змістовні слова пісні.

Задача державного режиму створити умови в нашій країні, за яких би вітчизняний шоу-бізнес швидко розвивався, враховуючи морально-духовний запит нації. Та створити певний “плодоносний” ґрунт, умови для такого розвитку – широкий прошарок населення з музичною, музикальною освітою. Адже талантам та геніям легше буде себе проявити за сприятливих умов.

Так, цей “бізнес проект” не зі швидкою віддачою. Це закладання фундаменту на майбутнє але воно вартує любих грошей.

Якби можновладці і справді переживали за стан української мови, то вони б створювали механізми збільшення якісного україномовного продукту. Наприклад заснувати ряд фондів для підтримки молодих україномовних виконавців, молодих україномовних гуртів та композиторів надаючи їм організаційну, юридичну, матеріальну і що дуже важливо фінансову допомогу.

Або заснувати державні щорічні конкурси пошуку нових талантів з обов’язковою подальшою розкруткою. Це могли би бути конкурси обласного та республіканського рівнів. І аби не повторювалися прикрі ситуації з вже відомими конкурсами, забезпечити об’єктивне суддівство.

За наявності високоякісної музичної інфраструктури в країні будуть частіше з’являтися дійсно класні твори музичного мистецтва українською мовою і не потрібне буде жодне квотування, регулювання або якась цензура.

Варіантів може буте безліч. При бажанні всі вони можливі. А стосовно грошей, то будь-яке скиглення на тему нестачі фінансів не сприймається! Як показали електронні декларації останнього часу – українська земля багата не тільки на чорнозем…

І повертаючись до чергової мовної провокації

Не зважаючи на відверту злочинність цього закону, провокаційну природу такого квотування та чергове розділення громадян України депутати прийняли це законопроект, а президент його підписав. Прийде час і за цей злочин цим покидькам доведеться ще відповідати у суді та перед усім українським народом.

Нагадаємо Вам, що під час Євромайдану диктаторські закони були прийняті власне з метою чергового розкачування суспільства. Так само після втечі Януковича з України одним із перших дій парламенту, вже 23-го лютого, була відміна закону, що дозволяв східним областям російську зробити регіональною. Цей закон дійсно нікчемний та непотрібний але в той час у Верховної Ради були і більш актуальні проблеми. Проте як бачимо підливати масло у вогонь було комусь дуже конче необхідно.

Так само із законом про квотування україномовних пісень. Чи є випадковістю, що він прийнятий у червні, а у дію вступає саме в листопаді?  Саме тоді, коли хтось дуже хоче, вчергове, сколихнути націю. Ще одне співпадіння?

І хай вороги дуже не тішаться! Ще невідомо куди і як ці хвилі розійдуться…