Етнічна віра українців

Християнство в Україні насаджувалося багато століть, час від часу відступаючи перед прадавньою етнічною вірою (язичництвом). Довгий час християнство залишалося релігією князівсько-боярської верхівки, не маючи впливу на маси.

Протягом кількох останніх століть попи мали спеціальні вказівки навертати людей до віри Христової. Щороку друкувалися звіти про кількість навернених. Приміром, у 1847 році було насильно oxpищено 1002 магометанина, 1297 юдеїв, 1522 язичники («Известия о состоянии и приращении православного народонаселения»). Отож, язичництво в Україні ніколи не зникало, воно існувало таємно.

Найвищою ідеєю українського язичництва є філософія вічного життя, обожнювання природного начала Всесвіту, радість існування на землі. Вважалося, що в потойбічний світ людина відходить такою, якою була за життя: або вільною і багатою, або нікчемним рабом, яким і перебуває вічно. Тому кожен член первісного суспільства, намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, відзначитися на полі бою чи в повсякденній праці. Звідси — одвічне прагнення військової верстви, в тому числі українського козацтва, до свободи. Звідси й традиційне несприйняття зверхності над собою і повага до іншої особистості. Звідси і живучість ідеї «краще смерть, ніж рабство», якою вже тисячу років живиться український патріотизм.

Звичаєве право на українських землях ґрунтувалося на виборності влади, яка була змінюваною. Громадські традиції зберігалися в міцних територіальних общинах, які мали самоуправність аж до ХІХ, а подекуди й до ХХ ст. Звичай забороняв загарбницькі війни. Тих, хто не дотримувався звичаєвих норм, виганяли навіть з усім, родом. Жерці й Волхви мали сильніший вплив на народ, ніж князь, і в разі потреби могли примусити князя діяти на користь всього племені, засудити його в разі порушення звичаєвих норм.

Така ідеологія стала незручною для князівсько-боярської верхівки Х ст. Значно краще виглядала ідея, що «всяка влада від бога, тому виступати проти неї є злочином, бо це суперечить божій волі».

Християнству теж притаманна віра у вічне життя, але головна ідея праведності зводиться до покірності, слухняності, відмови від земних благ, за які людина нібито отримає компенсацію в потойбічному світі. Князівсько-боярській верхівці це імпонувало, але філософія непротивлення злу і любові до ворогів не могла прижитися на українському ґрунті навіть за тисячу років.

«Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим; хто ненавидить вас і моліться за тих, хто вас переслідує…» (Біблія. Матвія. 5: 43) — прийняття таких принципів моралі не робить честі жодному народові, який має почуття власної гідності. Відомим фактом є те, що держави, які першими прийняли християнство, ніколи не керувалися принципами християнської моралі. Римська імперія з віри рабів зробила світову релігію, щоб посилити своє панування над іншими народами — стати світовою імперією, знищивши античну культуру, язичницькі святині, безцінне надбання національних вірувань заради наднаціональних ідей. Процес анабіозу (тимчасового завмирання в несприятливих умовах) українського язичництва вже скінчився, як і в інших слов’ян. Процес повернення народів до своїх етнічних вір слід розглядати як закономірне явище на новому витку історичної спіралі — це процес екологізації суспільства, повернення до симбіозу людини і Природи, який не можливий при синкретичному світогляді. Відродження етнічних вір почалося і не визнавати цього було б помилкою. Громади язичників існують в Україні, Росії, країнах Балтики, Америки та ін. Маючи багато спільного, кожна етнічна віра залишається унікальною і неповторною, бо вона позначена національним світоглядом та обрядовістю.

Дійсно, нова віра з’являється тоді, коли в ній виникає потреба. Сьогодні нове — це добре забуте старе. Не дивно, що нині ми все частіше перечитуємо, переосмислюємо нашу історію, звертаємось до пам’яток нашого минулого, щоб збагнути, що ми втратили і чим збагатилися за ocтаннє тисячоліття. Ми з подивом відкриваємо для себе глибинні традиції наших Предків, їхню природжену, мудрість, гармонію єднання з космосом, яку майже втратили.

Тож, чи не час повертатися до рідних святинь?

Автор: Галина Лозко

Оригінал статті на сайті:http://ridivira.com/uk/bogoznavstvo/1009-etnichna-vira-ukraintsiv

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *